ТАЄМНИЦІ БДЖОЛИНОЇ СЕЛЕКЦІЇ

 БДЖОЛА ВРЯТУЄ СВІТ

Свого часу Альберт Ейнштейн вважав: якщо бджоли зникнуть із нашої планети, люди переживуть їх лише на чотири роки. Порушиться баланс природних сил, бо зникне більша частина рослинності, що її запилюють ці невтомні трудівниці. А це – 80% рослин, що становлять третину раціону населення планети.

На жаль, сьогодні в усьому світі відбувається загальне скорочення кількості бджіл та медового взятку. Не оминули ці проблеми й України. Так, в останні роки на українських полях різко зросла кількість генно-модифікованих культур. Вони мають недостатню кількість нектару в цвітінні, тому бджоли їх здебільшого оминають, а це – спочатку зниження медової продуктивності, а далі – сили і кількості бджолиних сімей.

На нашу думку, одним із виходів у цій критичній ситуації має стати зростання кількісних та якісних показників на українських пасіках, які необхідно найтісніше пов'язувати з інтенсивним відтворенням, репродукцією та розповсюдженням сірих українських бджіл – аборигенних бджіл нашого краю.

Автори, спираючись на власні багаторічні спостереження та наукові дослідження, а також на дані вітчизняних селекціонерів, пропонують дати відповіді на основні питання, котрі нині турбують більшість пасічників:

- чи можливо сьогодні покращити якість та кількість медозбору аборигенних бджіл за допомогою селекції, зберігши при цьому їхню життєздатність;

- чи існує спосіб покращення рентабельності бджільництва не лише за рахунок медозбору;

СЛАВНЕ МИНУЛЕ УКРАЇНСЬКОЇ БДЖОЛИ

Ще на початку минулого століття український вчений В. А. Нестерводський відніс українських бджіл до суто лісових, які протягом століть, навіть під впливом стихійної людської колонізації, не зазнавали значних змін, бо не піддавалися інтенсивному схрещенню з іншими бджолами. Матки цих бджіл були дуже плодючі, сім'ї швидко нарощувалися, робочі бджоли були жваві в роботі, а щільники відбудовували швидко, якісно і у великій кількості.

І якщо сьогодні в Україні на сім жителів Полтавської області припадає одна бджолородина, то 300 років тому ця цифра становила три бджолородини на одного жителя. Іще 100 років тому сірі українські бджоли були розселені не тільки на величезній території Лісостепу та Степу України, а й на значній, прилеглій частині Білгородської, Воронезької, Ростовської, Волгоградської областей РФ та Молдови. А загальна кількість корінних бджіл України становила не менше 25-30 млн. бджолиних сімей.

На початку XX століття природознавець П. Снєжнєвський, повідомляючи про практичну цінність сірих українських бджіл, підкреслив, що в умовах Воронезької губернії ці бджоли значно перевищували за медовою продуктивністю завезених темних середньоросійських бджіл, при цьому в українських бджіл мед був світлішим, м'якшим та більш приємним на смак. Цей дослідник повідомив про перевагу українських бджіл над гірськими кавказькими та лісовими середньоросійськими не тільки за медовою продуктивністю, а й за витривалістю, здатністю далеко літати в пошуках нектару, про їхню спокійну поведінку під час огляду гнізд, роїння та білосніжну печатку меду з ясним окресленням форм комірок. П. Снежнєвський, віддаючи належне кавказянкам, на вершину тодішнього бджільництва підняв сірих українських бджіл, високо оцінивши такі їхні якості як добру зимостійкість, будову високоякісних стільників та незначне прополісування гнізд.

Іще 80 років тому сірі українські бджоли були розселені від Молдови та Прикарпаття до Південного Поволжя – з заходу на схід, від Орловської та Тамбовської областей, до передгір'я Кавказького Хребта. Безумовно, на такій величезній території вплив на характерні ознаки українських бджіл інших порід був значним. З півночі та сходу - темних середньоросійських бджіл, з півдня - гірських, а на заході - в основному, українських. Та й природа медоносних бджіл така, що провести чітку лінію, яка б розмежувала одну породу від іншої, не завжди можливо.

Але факт лишається фактом – сірі українські бджоли мали високі господарські показниками та специфічні, морфо-біологічні ознаки, які стійко передавалися нащадкам.

У колишньому Радянському Союзі налічувалося понад 10 млн. бджолиних сімей, Із них 7,5 млн. мали основні ознаки сірих українських бджіл. А їх центром існування були Харківська, Дніпропетровська, Черкаська, Вінницька, Полтавська і Сумська області. В середньому, це 2,2-2,7 млн. бджолосімей, які мали стійкий, не розхитаний генотип бджіл.

Вони були дуже енергійні, стійкі до хвороб, особливо - гнильців та нозематозу, добре зимуючі, з високим темпом весняного розвитку, в окремі роки - зі стихійним та нестримним роїнням, з високою продуктивністю меду та воску, активні та обороноздатні. Робочі бджоли мали сіре забарвлення, за різними даними, довжину хоботка від 6,3 до 6,5 мм, добре пристосовані до сильних взятків. Медова продуктивність сірих бджіл коливалася від 30 до 60 кг, а нерідко досягала і 100 кг.

КАВКАЗЬКІ БДЖОЛИ: ПРИЙШЛИ, ЩОБ НЕ ЛИШИТИСЯ

Після Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. кількість бджолиних сімей нашої країни скоротилася у 2,5-3 рази. І в Україну почалося масове завезення бджіл із Кубані та Кавказу. До того часу, завдяки працелюбству та розторопності наших пасічників, кількість українських бджіл могла б легко подвоїтися і без стороннього впливу, але все сталося так, як сталося.

Завезені до нас кавказькі бджоли потрапили в неідеальні генетичні умови, бо на них з перших років адаптації почав тиснути потужний генотип українських бджіл та незвичайні природні умови, особливо, в зимовий період. У нас немає офіційних даних про сумарну кількість бджіл, завезених в Україну з Кубані та Північного Кавказу, яка почала різко знижуватися в 1956-1957 рр., і ми не можемо визначити їх точний вплив на спадковість наших корінних бджіл, але орієнтуючись на тодішні потенційні можливості бджільництва Краснодарського краю та Закавказзя, можна припустити, що воно могло давати щосезону 50-60 тис. бджолопакетів та плідних маток, більшість яких везли саме до нас.

Спад цього генетичного тиску знизився наприкінці 60-х років і майже повністю припинився в 1971-1973 рр. Із того часу і розпочалося природне самоочищення генотипу сірих українських бджіл. На наш погляд, воно, не дуже швидко, але успішно відбулося. Автори мають відфільтровані наукові спостереження, що в умовах Полтавської області гірські, чистопородні кавказькі матки витримують, в середньому, півтори зимівлі, їхні дочки та внучки - дещо більше.

Заключним етапом цього очищення став дуже болючий для пасічників, але, напевно, вкрай необхідний для природи, період бджолиних морів. . ЗЗа останні чверть віку в Україні було 5-6 зимівель зі значним відходом зимуючих бджіл.

Розумна природа сама врятувала наше національне багатство, яким недалекоглядні та непередбачливі люди, свого часу так необачно знехтували. І тут можна зауважити, що еволюційна мета, до якої спрямоване людське суспільство і мета медоносної бджоли, не завжди співпадають. Адже тільки за дві невдалі зимівлі бджоли на наших пасіках змінювались майже на 50%, і стихія залишала людині для користування найбільш зимостійкий матеріал. Тож, не дивлячись на великі матеріальні втрати, генотип породного складу українських бджіл одержав від цього значну користь.

ОСОБЛИВОСТІ БДЖОЛИНОЇ СЕЛЕКЦІЇ

Нещодавно вчені встановили, що бджола генетично близька до людини, а мед за своїм мінеральним складом схожий до складу плазми людської крові.

Нині наукою та практикою розкрито багато таємниць біології бджолиної сім'ї, які дозволяють керувати життям бджіл, раціонально використовувати їх задля запилення сільськогосподарських рослин i отримання продукції. У той самий час бджільництво - єдина галузь тваринництва, де ще 100 років тому не було жодної заводської породи бджіл, виведеної руками людини. А на наших пасіках використовуються так звані примітивні, природні породи, які склалися під час природного відбору та під впливом природно-кліматичних умов. При цьому вдосконалювалися ті властивості бджолиних сімей, що забезпечували їм виживання і збереження виду, але аж ніяк не їх надприродні, понаднормові медові взятки.

Генетичні пошуки в інтенсифікації бджільництва України повинні розпочатись зі справжнього розвитку галузевої селекції, як одного із найважливіших та економічно найбільш вигідного фактору в інтенсивному піднесенні медової продуктивності. Бо в сучасних умовах склад бджіл навіть на кожній окремій пасіці має таку ступінь гетерогенності, що актуальність питання селекції не може заперечуватися ніким. А зниження коефіцієнту варіації по породному складу, не тільки між окремими пасіками, окремими сім'ями пасіки, а й в окремих бджолиних сім'ях додасть стабільності та рівномірності в господарських показниках і дозволить нашій галузі в недалекому майбутньому одержувати додатково 15-20 тис. тонн товарного меду.

При цьому, бджолина селекція ускладнюється багатьма аспектами: недостатньою теоретичною основою з питань мінливості та спадковості, труднощами контролювання природного процесу парування бджолиних маток з трутнями, впливом факторів зовнішнього середовища та рядом інших.

Вперше в Україні генетичну ефективність селекції бджіл підтвердили наукові дослідження О.С.Серебровського у 1931 р., а продовжилися вони аж у 1966 р., під керівництвом проф. Г.А. Аветисяна. Про генетичні дослідження гігієни поведінки бджіл вперше повідомив генетик Ротенбулер у 1967 р., який довів, що стійкість бджіл проти гнильцю передається їх генотипом, а не шляхом навчання робочих бджіл.

Вперше в Україні генетичну ефективність селекції бджіл підтвердили наукові дослідження О.С.Серебровського у 1931 р., а продовжилися вони аж у 1966 р., під керівництвом проф. Г.А. Аветисяна. Про генетичні дослідження гігієни поведінки бджіл вперше повідомив генетик Ротенбулер у 1967 р., який довів, що стійкість бджіл проти гнильцю передається їх генотипом, а не шляхом навчання робочих бджіл.

Нині ми переконались у тому, що поганих та добрих порід бджіл взагалі не буває, а на з кожної пасіці є погані і хороші сім'ї. Отже проблему підвищення продуктивності і збільшення зборів меду потрібно вирішувати не заміною порід бджіл, а виявленням кращих сімей та використанням їх генофонду для поліпшення якості сімей з кожної пасіки.

Отже загальна генетика, генетика популяції та поведінки дають необмежені можливості для селекції медоносних бджіл. Крім цього нагадаємо, що в світовій спільноті перш за все поважають ті країни, де сповна використовують досягнення наукового прогресу та власного інтелекту. Та й самі бджоли теж люблять думаючих і рішучих господарів.

МАСОВИЙ ВІДБІР НА ПАСІЦІ

З біології бджолиної сім'ї відомо, що склад робочих бджіл протягом активного сезону поновлюється 4-5 разів, трутнів – 1-1,5 рази, а бджолиних маток – 0,5-0,75 рази.

Суть масового відбору полягає в планомірній, щорічній вибраковці низькопродуктивних та слабких сімей і заміні їх відводками та матками від найбільш продуктивних і сильних сімей пасіки. Бо навіть при найбільш ретельному догляді на пасіці завжди існують сім'ї різні за медовою та восковою продуктивністю, якістю зимівлі, темпом весняного розвитку та ін.

Роботу по масовому відбору необхідно розпочинати з обов'язкового обліку стану продуктивності та походження бджолосімей. Для цього в пасічному журналі на сторінці, відведеній для кожної сім'ї, записують походження та вік бджолиної матки, дату початку її червління, силу бджолосімей – навесні, перед медозбором та наприкінці сезону, продуктивність – медову та воскову, зимостійкість, стійкість проти хвороб.

Медову продуктивність кожної сім'ї визначають по кількості відібраного від неї меду та залишеного його в гнізді на зиму.

Воскову – по числу відбудованих протягом сезону щільників.

Родючість матки овизначають за кількістю розплоду в сім'ї в період її найбільшої сили.

Зимостійкість бджіл визначають порівнянням сили сімей восени та весною, кількістю підмору та спожитого корму протягом зимового спокою, наявності слідів опоношення.

Наприкінці сезону поголів'я пасіки ділять, згідно з характеристиками, на три групи:

І група – 10-15% кращих сімей за медовою продуктивністю, які в 2-3 рази перевищують середні показники і по зимостійкості, і по плодючості маток;

ІІ група – 70-80% бджолосімей, продуктивність яких наближається до середніх показників пасіки;

ІІІ група – 5-20% сімей з найнижчою продуктивністю, яких вкінці сезону обов'язково вибраковують. Пасіка поповнюється за рахунок відводків від кращих сімей.

Таким чином, племінне ядро (сім'ї І групи) використовується для одержання племінних маток та трутнів, формування відводків.

Ділити пасіку на групи по показниках продуктивності необхідно щорічно, що дає можливість в наступні роки виявляти цінні спадкові властивості, які передаються наступним поколінням. А для запобігання близькоспорідненого спарювання доцільно кожні 4-5 років проводити обмін племінних маток з хорошими пасіками району.

Масовий відбір дає добрий результат в перші 12-15 років, коли на пасіці існує значна мінливість. Та по мірі її вирівнювання, результат найпростішого відбору буде знижуватися. Тож знаючі пасічники переходять до вищого та складнішого рівня селекції.

Суть індивідуального відбору полягає в тому, що він дозволяє виявляти племінні сім'ї, які не тільки зберігають високі господарські якості, а й стійко передають їх потомству. Тобто, індивідуальний відбір є найбільш вірним засобом для створення визначених генотипів у процесі селекції.

І тут існує ще одна особливість медоносних бджіл: хоча у передачі спадкових задатків потомству безпосередньо беруть участь тільки матки і трутні, та про їх якість судять, головним чином, по показниках, які досягаються, завдяки робочим бджолам. Тож об'єктом розведення в бджільництві слугує не окрема особина, а вся родина, яка являє собою біологічно-господарську одиницю.

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ВІДБІР

Вперше в Україні спосіб індивідуального відбору бджіл застосував І.К.Давиденко, наприкінці 60-х р. на Мукачевському бджолорозпліднику з бджолами карпатської популяції під керівництвом професора П.А.Аветисяна. Взагалі, така форма селекції доступна великим спеціалізованим господарствам, бджолофермам та ін., які нараховують не менше 300 бджолосімей.

Як і при масовому відборі, індивідуальна селекція розпочинається з виявлення бджолосімей з високими та цінними господарськими показниками, обов'язковим та систематичним обліком стану сімей, походженням та віком маток. Бджолині сім'ї з найкращими показниками та їх маток - називають рекордистками.

В залежності від розміру бджолиного господарства та кількості репродуктивних маток, згідно плану, виділяють 3-6 маток-рекордисток. І від кожної з них виводять не менше, як по 30 маток-дочок. Пам'ятаючи при цьому, що чим більше буде одержано маток-дочок, тим кращим буде результат.

Матки-дочки повинні спаровуватись на одній пасіці, щоб спадковий фон був однотипний. Краще це робити на ізольованому в просторі парувальному пункті з постійними батьківськими сім'ями.

Оцінюють маток-рекордисток порівнюванням їхніх дочок між собою, із середніми показниками пасіки та з показниками самих рекордисток. Для цього на декількох пасіках створюють дослідні групи з матками-дочками від кожної рекордистки та контрольні групи – звичайні сім’ї. Зрозуміло, що чим більші будуть дослідні та контрольні групи, тим менша вірогідність помилки у визначенні племінних цінностей маток-рекордисток.

Створивши групи, слідкують, щоб на кожній пасіці були однаково добрі умови годівлі, утримання та догляду бджіл.

Висновки по результатах виробничо-контрольного обліку кожної піддослідної сім’ї необхідно робити тільки по закінченні другого сезону, бо в перший в сім'ях працюють робочі бджоли від попередніх маток.

Порівнюючи між собою продуктивність дослідних та контрольних груп з кожної пасіки, виділяють бджолосім'ї, які відрізняються найкращими показниками, а матку-рекордистку, родоначальницю цієї групи, вважають племінною,бо вона має домінуючий фактор спадковості корисних ознак. Таких маток і використовують для подальшого розмноження. А щоб на довший час зберегти цих цінних маток, їх утримують в невеликих сім'ях, де вони не так швидко спрацьовуються.

Дочок інших рекордисток, які показали знижену продуктивність, вибраковують. Адже високі показники їхніх матерів зумовлені фенотиповими факторами, а не спадковістю, тобто, генотипом. Адже їхній ген спадковості, що контролює необхідні для людини ознаки, має рецесивний вплив, який повністю чи частково подавлюється домінантним геном негативних ознак.

Таким, чином, використовувати генетику у бджільництві можна шляхом схрещування різних рас бджіл та шляхом парування різних ліній в межах однієї раси. Який метод кращий, залежить від конкретних умов. Але в більшості областей України ми повинні займатися, перш за все, розведенням і селекцією місцевих бджіл, добре пристосованих до природних умов та характеру медозбору.

ПЕРСПЕКТИВИ РАЙОНУВАННЯ БДЖІЛ

Згідно з наявною кількістю бджолосімей та адміністративним поділом за областями, ми пропонуємо створити п'ять регіональних зон для зоотехнічного породного районування українських бджіл.

1)Східна зона – Харківська, Луганська, Донецька області - близько 430 тис. бджолосімей.

2)Південно-східна –Дніпропетровська, Запорізька - близько 300 тис. сімей.

3)Центральна – Кіровоградська, Черкаська - близько 450 тис. сімей.

4)Південно-західна – Одеська, Вінницька, Хмельницька, Тернопільська - близько 780 тис. сімей.

5)Північно-східна – Полтавська, Сумська - близько 425 тис. сімей.

Протягом 1-2 років у кожній зоні, згідно її медозбірних та погодних умов, враховуючи ландшафт та транспортний зв'язок, визначити та організувати опорний селекційний центр з матковивідною пасікою від українського Інституту бджільництва ім. П. Прокоповича з початковими репродуктивними можливостями – 1,5-2 тис. плідних маток за сезон. При цьому ми радимо брати племінний матеріал зі своєї зони. Орієнтуватися потрібно на такі основні біологічні та господарсько-корисні показники:

- печатка меду – зазвичай суха;

- довжина хоботка – не більше 6,5 мм;

- колір робочих бджіл – сірий;

- медово-воскова продуктивність;

- зимостійкість;

- плодючість маток.

При цьому необхідно пам'ятати, що генетика кількісних ознак у медоносних бджіл вивчена іще недостатньо, але однозначно можна стверджувати, що такі ознаки залежать і формуються під впливом природних факторів. Тож потрібно і варто створювати в кожній з вищеназваних зон у межах трьох-чотирьох адміністративних районів заповідні зони із суворою забороною завезення до них бджіл з інших зон та інших порід, проводити поглиблену селекційну роботу з виділенням перспективних родоначальниць, що відповідають вимогам стандарту типових українських бджіл, одержуючи таким чином в кожній зоні популяцію бджіл для чистопородного розведення та схрещування. Таким чином, навколо кожної заповідної зони з часом створиться зоотехнічна просторова ізоляція.

Через 5-7 років добре організованої селекційно-племінної роботи в кожній окремій зоні буде одержано не менше як по дві-три лінії українських бджіл. А це відкриває необмежені можливості для поліпшення не тільки чистопородного розведення бджіл, а й міжпородної гібридизації, яка має бути під суворим контролем галузевих селекціонерів.

БУДУЙ МАЙБУТНЄ, ОЗИРАЮЧИСЬ НА МИНУЛЕ

Сьогодні, за даними Міністерства статистики, в Україні нараховується близько 3,4 мільйонів бджолиних сімей.

Зараз модно перевозити бджіл. Наприклад, кавказькі бджоли везуться в східні райони, українська степова перевозиться в Карпати, а карпатська - на схід України. Але вважається, що людина повинна лікуватись продуктами бджільництва зі своєї місцевості. Є спостереження, що таке лікування буде ефективніше та доцільніше для нашого організму. Просто якщо людина, яка живе в степовій зоні, буде використовувати бджолину отруту української степової бджоли, то ця отрута буде більш дієвою, ніж отрута кавказької бджоли.

На нашу думку, зараз передчасно говорити про суттєво достовірний вплив на біологічно-господарські показники сучасних бджіл в основних медоносних областях України карпатських бджіл. Ми повністю погоджуємося з думкою високопрофесійних та компетентних селекціонерів-професіоналів, що карпатські бджоли генетично значно ближчі сірим українським, ніж гірські кавказькі, але недарма у нас кажуть: «Рідна теща та нерідна мати». Тож якщо в майбутньому і робити «прилиття крові» від карпатянок місцевим бджолам, то племінний матеріал потрібно брати тільки з ізольованих в просторі пасік Закарпаття. До того ж, завозити їх потрібно в один із відібраних центральних районів, під ретельним контролем досвідченого та неупередженого селекціонера. А весь цей дослід повинен бути прозорим і як найповніше задокументованим. Бо дуже вже ми «по-мічурінські» з бджолами, а це може призвести до таких мутацій, що і природно-кліматичний відбір не зможе їм допомогти.

То чи доцільно зараз вести мову про набуту депресію українських бджіл, а тим більше, про деградацію генофонду цих бджіл? Вони, на нашу думку, з допомогою небесних сил, впевнено відроджуються. І зміни ці дуже оптимістичні, хоча тут і відсутній значний, спрямований людиною, науковий супровід еволюційної селекції.

И уместно ли сейчас вести речь о приобретенной депрессии украинских пчел, а тем более, о деградации их генофонда? Они, по нашему мнению, с помощью небесных сил уверенно возрождаются. И изменения эти очень оптимистичны. Хотя здесь и отсутствует значительное, направленное человеком научное сопровождение эволюционной селекции.

Тож щоб у майбутньому не повторити помилок, які колись зробили наші бджолярі стосовно корінних примітивних бджіл України, будемо вносити селекційні зміни у нашу галузь дуже зважено та обережно, озираючись на минуле.

ЯК ЗНАЙТИ НА ПАСІЦІ ПРИБУТОК

В останні роки в країнах з розвинутим бджільництвом ця галузь почала значно підвищувати свою рентабельність, завдяки заготівлі нетрадиційних продуктів, одержаних від бджолосімей: прополісу, обніжжя, перги, маточного молочка, бджолиної отрути.

В сучасних умовах вони дають близько 80% галузевих прибутків після переробки на біологічно-активні продукти харчування - ліки, бальзами, креми та ін. Враховується за кордоном і економічна ефективність від запилювальної діяльності медоносних бджіл. Адже одна бджолосім'я екологічно позитивно впливає на 250 Га рослинного середовища, підвищуючи врожайність рослин у 10-12 разів. А за свідченням світової науки, третина продуктів харчування людини - це результат запилювальної роботи медоносних бджіл.

Проте, економічна цінність бджільництва нашої країни залежить, перш за все, від вартості меду та бджолосім'ї. Бо у харчовій та фармацевтичній промисловості України ще не скоро дійдуть руки до переробки другорядної продукції з пасік. Іще не один рік меткі посередники між пасічницьким виробництвом України і Заходом будуть за низькими цінами скуповувати і перепродувати за кордон з наших пасік і віск, і прополіс, і інші продукти бджільництва з українських пасік, маючи при цьому значні бариші. А реалізувати мед, якого на радість українських пасічників з кожним роком у нашій країні добувається все більше, стає все тяжче, хоча і вартість його, в порівнянні з виробничими витратами, до смішного низька.

Взагалі, в нашій країні існує значна невідповідність цін між промисловими товарами та продуктами бджільництва. Авторам відомі випадки, коли в деяких наших пасічників через неможливість більш-менш вигідного збуту меду, зберігалося його по декілька тонн.

Так ось, для підвищення продуктивності присадибних пасік, зростання рівня їх рентабельності, а значить і для прискорення розвитку бджільництва, автори пропонують покращувати матеріальний стан приватних пасік шляхом реалізації бджіл безстільниковими та стільниковими пакетами. Це старий, але вигідний і не складний спосіб добування додаткових коштів для розвитку та покращення матеріального стану їх господарів.

В нас є десятиліттями напрацьований практичний досвід весняного нарощування бджолосімей, одержання ранніх маток, формування пакетних бджіл, їх транспортування та використання на медозборі. До речі, початок масового виробництва безстільникових пакетів карпатських бджіл з України в інші регіони Союзу був розпочатий ще у 1974 р. І навіть серед галузевих спеціалістів мало хто знає, що 1979 р. начальником управління бджільництва України О.М. Вагою і одним із авторів цього допису був складений реальний план на виробництво до 1990 р. і реалізацію за межі України 500 тис. бджолиних пакетів щорічно. На той час попит на пакетних бджіл тільки в Російській Федерації становив до 2 млн. пакетів на рік.

Нині справу необхідно розпочинати майже спочатку. Хоча попит на наших бджіл в РФ зовсім не знизився і про це свідчать весняні наїзди до України пасічників з Волгоградської та Ростовської обл., які в більшості своїй нелегальним шляхом вивозять з України до7 тис. пакетних сімей. Хоча ці області знаходяться значно ближче до таких центрів російського бджільництва як Ставропольський та Краснодарський краї, з потужними репродуктивними можливостями їхніх бджіл.

Не вдаваясь в подробности описания сравнительных исследований, напомним, что существенной разницы в объеме медосбора от пчелосемей, из которых брались отводки для формирования пакетов и других семей (от которых не брались), отмечено не было. А их состояние после отбора части рабочих пчел, расплода и пчелиных маток со временем значительно улучшилось. То есть, они вошли в зиму более сильные, стопроцентно перезимовали и значительно быстрее наращивались весной.

Не вдаючись в детальний опис порівняльних досліджень, нагадаємо, що суттєвої різниці у величині медозбору від бджолосімей, з яких відбиралися бджоли для формування бджолопакетів, не було відмічено, а їх стан після відбору частини робочих бджіл, розплоду та бджолиних маток з часом відчутно поліпшився. Тобто, вони йшли сильнішими в зиму, стовідсотково перезимовували і значно швидше нарощувалися навесні.

Тож в сучасних умовах, коли в Полтавській обл. України в різних формах господарювання нараховується значно більше 300 тис. бджолосімей, вона здатна щорічно виробляти біля 100 тис. бджолиних пакетів на продаж. При цьому, кількість меду, одержуваного на пасіках області, ніскільки не зменшиться. Повторюємо, і це доведено науковими спостереженнями та практичними дослідами, - після реалізації 100 тис. пакетів за межі області, медозбір обласних пасік ні на кілограм не зменшиться, а рентабельність обласного бджільництва на 30-40% підвищиться.

Запам'ятайте, шановні пасічники, що відбір частини робочих бджіл від бджолосімей не знижує їх медової продуктивності, якщо бджіл для реалізації відібрано за 10-12 днів перед медозбором, бо за цей час сім'я поповниться робочими бджолами з печатного розплоду вулика.

Найбільш сприятливі умови для відбору бджіл і розплоду в нашій області настають після 10-12 травня, тобто у другій половині місяця.

Взагалі, маючи такі сприятливі потенційні можливості нашої країни у виробництві бджіл для продажу і такий значний ринок їх збуту в РФ, ми повинні щонайтісніше пов'язувати свої галузеві і торгові відносини з сусідом, який має значні, невикористані резерви нектару. А ще наші російські колеги, не дивлячись на те, що майже 80% закуплених бджолопакетів після закінчення медозбору знищуються, хочуть отримувати від нас високопродуктивних бджіл. І ці бджоли, на щастя, у нас є.

Підводячи підсумок, нагадаємо, що всі пасічники, залучені до реалізації бджіл для використання їх на медозборі, вже з перших років відчули суттєву матеріальну користь від торгівлі бджолами і з задоволенням та захопленням бралися за вигідну справу. І в сучасних економічних умовах ця добра, а головне - безпрограшна справа варта того, щоб нею займатися.

CЛОВО ПРО МЕД

В Україні бджоли були і є улюбленцями не тільки пасічників, а й усього українського народу. Є в нас і вищі навчальні та дослідницькі заклади, є і державний За¬кон про охорону бджільництва, утім, попри все це, галузь належним чином не процвітає.

Мед — продукт не лише смачний, але й цілющий, інколи вкрай необхідний організму. За часів Радянського Союзу ціна на мед дорівнювала ціні на м'ясо. Сьогодні, в порівнянні з недалеким минулим, мед на Україні коштує вдвічі дешевше, але купують його не надто охоче.

Щорічно в нашій державі на кожного українця виробляється, в середньому, до 1,3 кг меду. Із нього наші співвітчизники споживають лише… 300 грам. Тоді як цукру, котрий всі дієтологи світу охрестили «білою смертю», враховуючи солодощі, напої та ін., ми вживаємо аж 70 кг на рік. Для порівняння – середньостатистичний німець вживає на рік до 3 кг меду, а японець взагалі – 9 кг! До речі, у Японії вживання меду обов’язкове для молодшого та старшого покоління, тож нині ця нація б’є всі рекорди по довгожителях у світі.

Фахівці радять: якщо дбаєте про своє здоров’я – з’їдайте на рік до 5 кг меду, тобто – столову ложку щодня.

Мед, за рахунок своїх біологічних властивостей, підвищує загальний імунітет і знижує вплив шкідливих факторів на організм, має бактерицидну, протизапальну, антиалергічну та тонізуючу дію. Він нормалізує роботу шлунково-кишкового тракту, стимулює функції внутрішніх органів, попереджує склероз, активізує кровотворення, покращує сон.

Та найбільша цінність меду як дієтичного та лікувального продукту у тім, що всі його речовини стовідсотково засвоюються нашим організмом.

Нині наша країна перебуває в світі на 5-му місці за виробництвом продукції бджільництва. При цьому наш, український мед, майже не експортується за кордон. Причин безліч, але всіх їх можна об’єднати одним реченням – держава не надто опікується проблемами галузі, яка може приносити їй стабільний прибуток.

Сподіваємося, що наш шановний читач, прочитавши цю брошуру, отримає відповіді не лише на окреслені нами питання, але й на ряд інших дилем та суперечностей, яких нині вистачає у будь-якій галузі. На жаль, бджільництво у цьому плані не є виключенням.

Про авторів:

Хижа Василь Дмитрович - кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник Української дослідницької станції бджільництва (1969-2007 рр.), працівник філіалу Інституту бджільництва ім. П.І. Прокоповича (2007-2010 рр.), викладач школи бджолярів (1979-2013 рр.). Протягом 45 років займався питаннями генетики популяризації української сірої бджоли. Спеціалізація: селекція бджіл. Автор і співавтор понад 80 наукових публікацій, 2 монографій, 4 патентів.

Кора Андрій Дмитрович – пасічник, працівник Української дослідницької станції бджільництва (1974-2008 рр.). Спеціалізація: селекція бджіл. Автор і співавтор понад 30 наукових публікацій. Ветеран Великої Вітчизняної війни. м. Гадяч, Полтавська область, Україна.

Ясько Сергій Олександрович - пасічник, випускник школи бджолярів 1993 р., магістр бджільництва. Протягом 11 років займається питаннями генетики, популяризації українскої сірої бджоли. Спеціалізація: селекція бджіл. Автор і співавтор понад 25 наукових публікацій. Полтавська область, Україна. Тел. (067) 406 42 18

Хижа Валентин Васильович - - кандидат медичних наук, викладач Військово-медичної академії, лікар вищої категорії. : Спеціалізація:хірургія (1999), ендокринологія (1999), апітерапія (2004). Протягом 10 років займається питаннями лікування жіночого і чоловічого безпліддя с допомогою засобів апітерапії. Автор и співавтор понад 120 наукових публікацій, 3 монографій, 4 патентів, 5 раціоналізаторських пропозицій. Тел. ?